«Його проза є одним із найконтроверсійніших елементів сучасної української літератури. Автора часто звинувачують у натуралізмі та фізіологізмі. Автора підхвалюють за екзистенційну сміливість. Автору закидають вульгарність та імітацію щирості. Проте багато читачів вважає, що так звана вульгарність у Процюковому виконанні — це лише страсті за чистотою духу.

Тарас Прохасько – Лєв Толстой сучасності в українському культурному контексті. Толстой в даному разі фігурує як образ: добрий, розумний, з надзвичайно широким і простим поглядом на життя. Відповідно, книжки в Тараса Прохаська розумні, думки правильні, а голос - незабутній.

Видавці брати Капранови вже вкотре намагаються показати, що українська література не така вже святенницька та цнотлива.

Кілька місяців тому письменниця і вокалістка гурту QARPA — Ірена Карпа (див. Досьє IA MALAKAVA) вийшла заміж за письменника Антона Фрідлянда. І як зазначено на її офіційному сайті - прізвище не міняла, себе не міняла, проте обіцяла стати ще дурнуватішою. Одразу ж після весілля Карпа поїхала у Латинську Америку дописувати книжку «Добло і Зло», яку нині вже можна знайти на прилавках книгарень. А замість обіцянки стати дурнуватішою – подорослішала…

Звучить небезпечно, але факт. Таку думку письменник висловив під час чат-конфренції з «ПіК України» на «Форумі видавців у Львові». Серед іншого Тарас Прохасько (див. Досьє IA MALAKAVA) також повідомив про долю свого останнього твору «Люна».

Нарешті добігла кінця панорама інвалідності та девіацій, якою була сучасна українська літературна періодика. Якщо раніше вона доволі адекватно репрезентувалася за кордоном як «українська інтелектуальна періодика», то нині предмет нашої цікавості вже майже не відповідає навіть такій іронічній термінології. І хоч сама іронія процвітає (нещодавно ми мали змогу побачити, як культовий часопис перетворився на цілком конкретну сосиску, і як редактор іншого видання вирішила інфікувати столицю важкою інтелектуальною хворобою), та є підстави для більш традиційних трагічних зітхань — бо один з обов’язкових фронтів національної словесності в нашому, вітчизняному, випадку доживає своє дев’яте життя, і чомусь не схоже, що він виявиться феніксом.

Франківська публіка до літературних зірок звикла так само, як у Лос-Анджелесі народ звик до голівудських зірок. Коли вулицями проходить відомий український письменник, ніхто не витріщається на нього й не тицяє пальцем. Ну, пройшов письменник, то хай собі йде далі. І не тому що ми не знаємо їх в обличчя, якраз навпаки. У нас їх просто багато. З часом меморіальні дошки про те, що тут жив і творив такий-то, будуть на більшості будинків нашого міста.